Clicky

Віра в час війни

Школа

2022-12-16 19:45:14:

Думки, якими я хочу поділитися з Вами, народжені моїм власним нелегким досвідом переживання війни. Без претензій на всебічність і глибину. Просто думки.
Певно, немає тяжчого, гострішого, боліснішого випробування твоєї особистої віри, ніж випробування війною. Звісно, буттєва сила релігійної віри піддається випробуванню щодня протягом усього життя. Часом більше, часом менше. Іноді події випробування йдуть одна за одною дуже щільно, не залишаючи місця для «передиху», і ми, зазвичай, називаємо це «чорною смугою». Коли ти втрачаєш роботу, коли близька тобі людина смертельно хвора, коли сам в облозі життєвих криз, а відповіддю на твої палкі молитви є мовчання Бога…
Але нічого не може зрівнятися з війною. Інтенсивність екзистенційного болю сягає майже нездоланного рівня. Війна, це коли кількість моральних викликів на одиницю часу перевищує усі мислимі норми. Це не «чорна смуга» у житті, це безодня.
Я згадую свій досвід молитов, що залишилися без відповіді. І так само згадую радість почутих благань. Ніде ти не відчуваєш порожнечу відсутності Бога так болісно, як під час війни. Ніде тебе так не переповнює відчуття Його присутності так яскраво, як в цих жахливих обставинах. Війна загострює екзистенційний досвід.
Я згадую свій досвід молитов, що залишилися без відповіді. Найбільш болісними й пам’ятними були два випадки, коли я палко молився під час повітряної тривоги: «О, Господи, зроби так, щоб жодна російська ракета не влучила в ціль!» Але влучила. То був той чорний день у Вінниці, про який ми усі знаємо. У другому випадку то був розстріл колони біженців поблизу Запоріжжя… О, Боже, чому? Я ж молився палко і щиро, вірячи у Твою силу?!
Таких випадків було немало. Втім, попри внутрішній біль, віри я не втрачаю. Я не можу цього пояснити. Може тому, що віра – це щось укорінене дуже глибоко, тому проста логіка подій не здатна зруйнувати навіть болем реальності? Може справжня віра і виявляється отак, на межі зламу?
Але я пам’ятаю й зовсім протилежне. Пам’ятаю сповнені усвідомлення чогось неземного відгуки наших воїнів, що просили про молитву й свідчили: «Моліться за нас! Ми бачимо, як Бог рятує, що Він поряд з нами!». Згадую наші палкі молитви про напівоточений Київ і про першу тоді значну поразку росіян та їх втечу з північної частини України.
Таких випадків теж було чимало. Війна, це коли ти живеш між радісною вдячністю Богові з одного боку, й палючим болем розчарування, з іншого. «Господи, Хто Ти? Які Ти дієш у світі? Дивом, чудесами чи мужністю й відвагою воїна, який захищає свою землю? Надприроднім втручанням чи даруючи мудрість очільникам нашого війська й мужність народові?» Це коли ти просиш Бога, як просив колись Мойсей: «Покажи Мені славу Свою».
У нас є невеликий гурток людей, що задають такі ж питання, і так само гостро переживають кризу віри. Наш головний принцип – висловлювати болісні, «незручні» питання віри, а не пригнічувати, душити їх в собі. Ми обговорюємо їх разом. Що ж допомагає нам не втрачати віри, і навіть зміцнювати її? Те, що ми думаємо про Христа, про присутність Бога в людському стражданні. Якщо Сам Бог мав пройти через це заради нашого порятунку, певно, у цьому є якась вселенська необхідність.
Ми бачимо Христа у війні. Ми бачимо Його у проявах людської самопожертви, альтруїзму, у готовності віддати своє життя заради інших. Війна відкриває божественну сторону людської природи, а не лише її протилежну, гріховну суть. Ми бачимо Його у мужності наших воїнів, у допомозі наших друзів.
Христос посеред нас.
(автор - Дмитро Цолін, роздум під час вечірнього богослужіння на консультативній конференції Спільноти Протестантських Церков Європи (Gemeinschaft Evangelischer Kirchen in Europa, Bad Vöslau, 02.12.2022).

Читайте также: